Вже традиційно марафон Стежками Опришків стає головним змаганням року. Підготуватись вийшло краще ніж минулий раз, тому сподівався отримати більше задоволення та показати хороший результат.
Новий дводенний формат додавав інтриги. Тепер викластись на повну на довгій дистанції було недостатньо. При поганій підготовці або невірній стратегії, у другий день можна злити всю здобуту перевагу.
Спеціальних тренувань до марафону фактично було лиш два, обидва поруч з домом, на Боржаву. Намагався імітувати таку саму дистанцію по набору та довжині. В перший раз з висотою перебрав на 1000 метрів, зате отримав чітке уявлення про можливості, свої та велосипеда. В результаті виявив зону пульса для першого підйома, а також вирішив поставити передню зірку 30, замість запланованої раніше 32.
В другий раз, за тиждень до старту, уже лиш перевіряв попередні висновки.
По техніці використав уже перевірений гірський комплект колес на ободах ztr flоw та гумі maxxis ardent ust ззаду та schwalbe nobby nic у максимальній комплектації спереду. Трансмісія хt 1-11 з касетою 11-42.
Харчуватись планував батончиками power bike та voltage, а на випадок, коли не хочеться нічого, а треба, гелі та таблетки carbonex від nutrend. У дві фляги по 0.75л - isodrinx.
Скромно відсвяткувавши тридцятирічний ювілей, приїхав у Рахів за день до змагань.
Вранці на старті, незважаючи на майбутні страждання, бачу усміхнені обличчя друзів. Так, ці люди сьогодні зі мною на одній хвилі!
Приємно, багато хто особисто вітає з минулим Днем Народження. Дякую! Значить все у житті роблю вірно! :)
Зі старту перший підйом неочікувано натягує Бант, підтримує Антон, Влад та Женя Черкас. До них приєднуються Діма Петров, білорус Міша та Петя Апроду.
Тіліпаюсь позаду, на межі своєї пульсової зони.
В середині підйому губимо Діму, того, за ким збирався посидіти подовше, щоб зберегти сили на останні кілометри. Шкода, тепер доведеться валити з паровозом, щоб не залишитись на самоті.
Спуск, виходжу на другу позицію, за Антоном, так і ідемо разом аж до кінця підйому на Свидовець.
Під верх вже не вистачає сил, та потроху відстаю.
Дуже сподобалось що всі підйоми їдуться. Це іноді забирає останні сили, але в глобальному плані гарно заощаджує енергію.
Красоти, види... Вибачте, але я не за цим сюди їхав :)
Тому вдосталь страждаю, викладаюсь, мозок крутить якусь олдскульну набридливу попсу “бєлые розы” - супер така мотивація :)
Озеро побачив лиш випадково. Якщо хтось спитає, яке ж воно, відповім що було зліва внизу :)
На КП5, перед спуском, з переляку набираю повні баки води. Навіщо?!
Спуск до КП6 виявився не зовсім і спуском. Найважче їхати вгору, коли ось-ось очікуєш вниз.
На шостому не зупиняюсь і іду на очікуваний спуск по бруківці. Ну як, очікуваний. Раніше, коли їхали його вгору, мені здавалось що він нормальний.
Вимита бруківка, колії, тряска… Кароч, перші кілька кілометрів по річці просто котився вниз, відновлюючи зап’ястя та спину.
Далі намагаюсь вкручувати, трохи прискорюватись. Болото та калюжі спочатку трохи демотивують, але згодом уже не звертаю уваги.
На КП 7 мащу ланц, п’ю трохи води. Здається, що таки вдалось зберегти сили на останній підйом. Але вже десь в середині, напружуюсь щоб виїхати торчик, заїжджаю, а коли стає пологіше, крутити стає ну зовсім нічим, трохи іду пішки.
Далі іхав усе, але намагався не напружуватись, щоб знову не топати по рівнячку :)
Фінішний спуск кочусь обережно, інколи озираючись назад. Розумію, що багато тут все одно не програю, а от розкластись десь на повороті через швидкість та втому - запросто.
Фініш, шість хвилин до першого місця. Так, Антон недосяжний і в горах. Можливо, коли у нас стане багато велошкіл, можна буде відкрити окрему категорію для тренерів, тоді і вийде перемогти у любителях :)
Неочікувано швидко, вже через три хвилини, фінішує Женя Черкас. Так, завтра розслабитись не вийде, доведеться від’їжджати з Антоном, щоб мати безпечну відстань і не втратити друге місце.
Намагаючись розстібнути улюблені та незамінимі туфлі s-works, клинить спина та стою кілька секунд у зігнутому стані. Оце так! Вперше в житті! Спина, яка зі старту турбувала в підйоми та обмежувала рухи на спусках, раптом взагалі відмовила. Згадалися дев’ять кубів бетону, залитого у Пожиганчика під новий будинок в Ужгороді чотири дні до цього. Мені тоді дісталася найважча та найвідповідальніша робота - розтягувати та рівняти розчин, який місцеві лЕгені з швидкістю Пустовіта на спусках навозили мені тачками :) Так, мож і не варто було на це підписуватись, але борг платежем файний.
Кавуни одразу після фінішу, безкоштовні макарони з бринзою, чай та булочки. Організатори зробили все, щоб учасники змогли максимально швидко та дешево відновитись на наступний етап.
Після невеликого відпочинку та підготовки велосипеда на завтра, є ще час на прогулянку та спілкування з друзями. А якщо додати до цього приємну втому після етапу та смачну вечерю, можна отримати найкращий вечір за останній час!
На День Народження Крісті подарувала відновлювальний масаж. Відмовлятись не став та обрав спину. Ще б пак!
Подарунок був старанний та якісний, дякую! Здається, якщо буде бажання, зможеш стати першокласним спеціалістом! Маючи сильні руки та розуміння фізіологіі, залишається зовсім небагато :)
Ранок другого дня починається чаєм з фініками і величезною порцією пустих макаронів. Вже давно відмовився від хімії до чаю та жирів у сніданок перед стартами. Печінка за це дякує на першому ж підйомі :)
Сьогодні їдемо вверх старим маршрутом, по бруківці. Вперед вириваються лайтовці, адже вчора, на відміну від нас, вони лиш розігрілися.
Антон не поспішає, сидимо за ним з Дімою. Після КП Тоні вмикає коника-стрибунця та їде геть. А я, наче з’їв на сніданок краба, або якийсь коліємагніт - ледве повзу вниз та ловлю кожну колію, героїчно борючись з нею потім. Діма не обганяє, мабуть знімає цікаве кіно про Закерроні-краба :) Ну ок, хоча б не впасти тепер перед камерою :)
Хоч і крабиком, хоч і повільно, але на спуску обганяємо всіх лайтовців, окрім Ференца. Тому вниз по річці їдемо третім та четвертим місцем у заїзді.
Уже перед селом чую чийсь свист, здалось що Діма так хотів привернути увагу, можливо десь пролетіли поворот. Пригальмовую та дивлюсь у навігатор. Позаду чую різке гальмування та незадоволені бурчання. Виявилось, що свистів Серік, який добрав та хотів щоб ми йому поступилися місцем! На широкій автомобільній дорозі! Ну йо-майо! Хіба так роблять?!
В підйом після Косівської Поляни трохи натягую та згодом залишаюсь сам. Щоб не було нудно, спочатку рахую петлі серпантину, потім просто стежу за відстанню до перевалу по графіку висоти. Періодично озираюсь назад, щоб не добрав Женя, ну дуже не хочеться відстоювати друге місце на фінішному спуску. Тому іноді навіть стаю на ноги та прискорююсь, заразом розминаючи спину.
Вниз знову спокійно, тепер поспішати нікуди.
Порадували зміни на фінішному данхілі: не зносить на траверсі та не треба дуже різко виторможуватись перед гострим поворотом.
Фінішую третім у заїзді, поступаючись Ференцу, якого увесь сезон допікає хребет, через що вимушений їхати Лайт, другим у категорії.
В результаті другий в абсолютному заліку по Харду. Знову.
Шкода, що попередній чемпіон Діма Соколов не захотів спробувати відстояти свій титул. Коли я був не готовий до марафону мигулого року, працюючи все літо майже без вихідних та тренувань, все одно стартував у Харді, готовий зайняти будь-яке місце, а не шукав причини.
Знову кавуни та смачна кухня від організаторів! Не знаю кому як, а мені скоріше в радість ситно поїсти після фінішу, ніж гарні краєвиди в горах :)
Об’єм роботи, яку зробили організатори для проведення цього заходу, викликає глибоку повагу. Ніхто крім вас більше не наважується робити багатоденки, і це ознака фанатизму крайнього ступеня :)
Дякую вам за це!
Хотів написати своє бачення щодо кількості та доцільності розташування КП, та згадав, що говорю про це постійно, вже чотири роки поспіль, тому утримаюсь :)
Лиш повторюсь, що їх забагато, мінімум вдвічі. А якщо зважити на те, що КП то 40-50% від усієї роботи організаторів впродовж гонки, можна було б непогано розвантажитись на наступний рік.
На майбутнє, дуже хотілося б бачити ці змагання і далі, їх розвиток в кількості днів та учасників.
Можливий третій етап, якщо не хочеться повторювати маршрути старту-фінішу, можна зробити виїзним, наприклад в сторону Богдана або Файної Стежки. Залюбки проїхав би ще один день з набором в районі 2к та трьох годин по часу.
Це зробило би змагання ще більш унікальними та вартими того, щоб приїхати на них здалеку.
Також хочу подякувати усім причетним до цього марафону: волонтерам на КП, фотографам та маршалам. Внесок кожного з вас вагомий та неоцінимий! Дружині та друзям, які вболівали, підтримували та “ставили на мене двадцятку” :)
Дякую!