ФІНАЛ ЛІТНЬОЇ СЕРІЇ КУБКУ TRIATMAN
Ось і відбувся 13 вересня 2014 року довгоочікуваний фінал літньої серії Кубку TRIATMAN і, як завжди, організовано та із сюрпризами. Тож розпочну все з початку.
Для участі в цих змаганнях потрібен велосипед-позашляховик, який я ще не придбав (і чи придбаю взагалі). Практика велоперегонів на зразок «кантрі» у мене відсутня, тобто це вперше. Поцікавившись у Ястребова М.І., чи зможу я там проїхати своїм «Туристом», отримав відповідь, що це ліпше, ніж на шосейнику. Але я до останнього дня був у пошуках МТБ, тому що не хотілося через якусь дрібницю пропустити фінал. І тут я згадав, що мій зять Михайло має подібний велосипед «Мангуст», хоча назва не відповідає дійсності – важкий, габаритний із широкими шинами. Тоді я ще не знав, яка траса чекає на мене, і саме такий «велотанк» став у пригоді.
Від мого будинку до парку Дружби народів понад 15 км, і я вирішив проїхати на вело, таким чином розім’ятися. Цього разу зі мною не поїхала моя підтримка і опора – дружина Люба, а тільки благословила мене на успіх і чекала на мене вдома з перемогою. Приїхавши о 13.00 до місця старту, в першу чергу я зареєструвався і проштампувався, потім оглядав місцевість, усе відбувалося вже традиційно. О 13.30 Ястребов Андрій почав розтлумачувати маршрути, які я так і не засвоїв, і тільки після колективного огляду траси усвідомив її складність. Мене це не лякало, а навіть заінтригувало (люблю несподіванки).
Затримки зі стартом не було, і о 13.55 всі учасники попрямували на плавання. Розмістившись на краєчку понтона, який під вагою плавців пішов під воду, Андрій Ястребов розпочав відлік від 10…і… старт. Моїм орієнтиром був Андрій Охватенко, з яким у мене на всіх запливах майже однаковий результат. Так воно сталося і цього разу, всю дистанцію в 400 м, ми пливли поруч і тільки на фініші Андрій випередив мене на 2-3 гребки. Мої враження від запливу – плив без окулярів, якось звикся; вода тепла але свіженька; тричі ковтнув водиці і не захлинувся; плечі були дерев’яними через недорозминку, і в результаті – 10 хв 13 сек + транзитка – це 6-й результат із 12 учасників у моїй віковій категорії 40+.
Коли біг по дерев’яній доріжці до велотранзитки, з альтанок мене, і не тільки мене, підтримували оплесками та вигуками відпочивальники, які вже були на підпитку (я встиг і на цей факт звернути увагу), «чудове» поєднання спорту та спирту. Але на них ніхто не звертав уваги, у кожного своя місія. Під час осідлання велосипеда, я почув, як Охватенко сказав: «Ось тепер я їх всіх дістану!», «Діставай! Ти це зможеш» – побажав йому. І вслід за Андрієм поїхав чудовими стежками, що манять своєю екстремальністю. Тільки не довго я за ним тягнувся, бо ледве сам не простягся на такій швидкості, тому, їхав так, як міг, як вперше по такій трасі. Напрочуд, у мене це виходило непогано, відразу зорієнтувавшись на місцевості, я вміло оминав горбики, корчі, відчував, де можна підстрибнути на швидкості, а де пригальмувати, і головне – завдяки моєму важкому вело, я проходив піщані відрізки майже не буксуючи. (Уже після фінішу Катя Яковенко, яку я обійшов на велотрасі, похвалила мене за те, як я майстерно керував велосипедом, а дізнавшись, що це мій дебют, то взагалі здивувалася).
Після подолання першого семикілометрового кола (усього 3 кола), надалі я їхав швидше та був упевненим в успішному завершенні дистанції без падіння (спілкуючись після змагання з Денисом Сергієнко, я дізнався, що його, професіонала, на якійсь небезпечній ділянці перекинуло кульбітом через руль і на довід цього він показував свої синці на спині. Ще декілька учасників також падали). Навіть встиг нарахувати 7 суперників, яких обігнав, і мене також хтось випереджав, потім знову я їх - і так до самого фінішу. Від велоперегонів я був просто в захваті, тому що вони потребують максимум уваги та концентрації на трасі. Єдине, що створювало незручності – було складно вчасно пити воду. Пересихало в роті саме тоді, коли їхав горами, пісками, і було не до води, тому терпів до рівнини. Доїхав до фінішу за 55 хв 19 сек з 5-м результатом у своїй групі.
Третій етап – біг 5 км. Так розігнався, що звернув не ліворуч на бігову трасу, а праворуч від неї. Біжу і нікого не бачу, а за мною побігла ще якась дівчина, в якої я питаю чи правильно біжимо. Зрозумів, що не туди, ми повернули у зворотний напрямок і вже вибігли на потрібну дорогу (Денис Сергієнко також звернув праворуч і добіг аж до шлагбаума, не пощастило і тут). Тепер моєю метою було наздогнати своїх суперників і боротися за призове місце. Перед собою я побачив Ткаченка Дмитра і зрозумів, що він біжить друге коло. Вчепився за нього і майже все коло 2,5 км не відпускав його, в результаті чого трішки видохся. Біглося тяжко, дихалося ще тяжче і, коли обходив інших бігунів, то бачив, що їм також нелегко, і це мене надихало на подальшу боротьбу. На початку кола по прямій трасі, я зустрічався зі знайомими, які бігли назустріч, ми вітали один одного махаючи рукою, це також енергетично додавало сили. Тут я вже не рахував скількох випередив, але мене точно ніхто не обганяв і я добігав до фінішу не в повну силу, бо ніхто мене не переслідував, лиш на фінішній прямій я виклався після заклику Юлі Ястребової: «Давай швидше! Попрацюй! Фініш!» Фінішував з найліпшим результатом у своїй групі – 21 хв 42 сек, таким чином забезпечивши собі 2-е загальне місце з результатом 1:27:14 із 12 та 17-те в абсолюті серед 51 учасника.
Гідний для мене результат фінальних змагань, на який, чесно кажучи, не розраховував. Після завершення змагання, ми з Володимиром Рябовим ще трішки «протрусили» навколо водойми, де плавали. Я ще вагався, чи чекати нагородження, чи їхати додому, бо нагородження оголосили на 17.00, а мені ще в село треба їхати. Я запитав у Ястребової Юлі, чи можу я дізнатися про свій результат до нагородження і вона мені підказала до кого можна звернутися. Підійшовши до намету, в якому підраховували результати, запитав чи варто мені чогось чекати, на що мені відповіли: «Звичайно, чекай. У тебе друге місце в своїй категорії». А чекати довелося понад годину, але вже з радістю. Нарешті настала урочиста подія, всі скупчилися перед аркою нагородження і чекали з оплесками на її відкриття. Андрій Ястребов розпочав оголошувати результати з вікових категорій: 60+, 50+, і моя категорія 40+… « за 2-ге місце нагороджується Саханда Ігор»…оплески, нагородження дипломом, медалькою з рук Ястребова М.І. та Юлі, фотосесія на згадку, вітання від друзів.
На завершення нагородження кращих триатлоністів за рейтингом, стався кумедний випадок. Невідомо звідкіля підійшов красень-кінь і, як повноцінний член нашої команди, почав рознюхувати всіх, хто біля нього. Це хороший знак до фінального спортивного свята. Андрій Ястребов нагодував його якимись ласощами, адже цей кінь поліпшив усім нам настрій і додав енергії для змагань у майбутньому. Тепер можна зі спокоєм у серці їхати додому. Сумно трішки, що закінчився сезон триатлону, але попереду мене чекають ще багато змагань з легкоатлетичних забігів, тому розслаблятися не варто. І маю вдосталь часу підготуватися до змагань з триатлону, що відбудуться наступного року. Дякую всім колегам! До нових зустрічей на стартах!
13.09.2014
Ігор Саханда.
